Спів

Спів, вокальне мистецтво — виконання музики за допомогою голосу, мистецтво передавання засобами співацького голосу, на відміну від інструментальної музики, художнього змісту музичного твору. Спів може бути сольним, ансамблевим (дует, тріо, квартет, квінтет і т.д.), хоровим, із супроводом або без нього.
За психофізіологічною та виконавською природою спів поділяється на три види — народний, академічний та естрадний.

• Народний спів спирається на народно-пісенні та виконавські традиції певних географічних регіонів, що передаються від покоління до покоління як усна пісенна традиція.
• Академічний, або класичний, спів має певну штучність звуковидобування і поділяється на три основні стилі: кантиленний, наспівний, коли звук ллється плавно, без переривання звучання; декламаційний, наближений до інтонацій мовлення; колоратурний, наближений до кантиленного, але збагачений віртуозними прикрасами, пасажами, фіоритурами тощо; Для оволодіння такими стилями співу необхідні не тільки музичні здібності та наявність перспективних вокальних даних, але й спеціальне співацьке навчання - т.з. постановка голосу, що передбачає набуття уміння природно поєднувати у співі вокальне і мовленнєве начала.
• Сучасний естрадний спів, що передбачає якнайширше використання підсилювальних пристроїв (мікрофону), відкидає необхідність академічного вокального навчання, спираючись переважно на побутову манеру вокалізації, коли голосовий апарат функціонує на центральній ділянці діапазону, криком або хрипом компенсуючи акустичне збіднені верхню та нижню ділянки діапазону. Щоправда, останнім часом з'явились викладачі естрадного вокалу, проте поки що вони не набули поширення, і естрадні співаки в разі необхідності видобувати високі звуки застосовують звичайний крик або звертаються до назалізованої манери звуковидобування. Спів «мікрофонних» солістів бідний на такі важливі акустичні якості, як висока співацька форманта, польотність, опора, сила, кантилена тощо.

При цьому слід враховувати, що естрадні виконавці вважають мікрофон органічною частиною голосового апарату, без якої спів просто неможливий і не можуть співати навіть «не надто високо, не сильно, не тривало і не часто» (Р.Юссон), а виконавці народного та академічного спрямування використовують мікрофон як допоміжний засіб для виступу просто неба, на стадіонах, у палацах спорту та ін. Ряду музичних напрямків характерні особливі прийоми звуковидобування, такі як ґроул, скримінг, йодль.